А. Малишко

ПІСНЯ ПРО РУШНИК

Рідна  мати  моя,  ти  ночей  не  доспала,  
Ти  водила  мене  у  поля  край  села,  
І  в  дорогу  далеку  ти  мене  на  зорі  проводжала,  
І  рушник  вишиваний  на  щастя  дала.

І  в  дорогу  далеку  ти  мене  на  зорі  проводжала,  
І  рушник  вишиваний  на  щастя,  на  долю  дала.

Хай  на  ньому  цвіте  росяниста  доріжка,  
І  зелені  луги,  й  солов'їні  гаї,  
І  твоя  незрадлива  материнська  ласкава  усмішка,  
І  засмучені  очі  хороші  твої.

І  твоя  незрадлива  материнська  ласкава  усмішка,  
І  засмучені  очі  хороші,  блакитні  твої.

Я  візьму  той  рушник,  простелю,  наче  долю,  
В  тихім  шелесті  трав,  в  щебетанні  дібров.  
І  на  тім  рушничкові  оживе  все  знайоме  до  болю:  
І  дитинство,  й  розлука,  і  вірна  любов.

І  на  тім  рушничкові  оживе  все  знайоме  до  болю:  
І  дитинство,  й  розлука,  й  твоя  материнська  любов.

Андрій Малишко – Україно моя

1

Запалали огні за долиною синього неба,
Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти.
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.

Як росли ми ізмалку? Скрипіла у хаті колиска,
Загасав каганець чи горіла воскова свіча.
Ти нам шлях показала, який під зірницями блиска,
І проміння багряне подібне було до меча.

— Люлі-люлі, дитино, засни, мій синочку, нівроку,
Люлі-люлі, засни…— Так співали синам матері.
Ми ж виходили в ніч на закурену стежку широку,
І сестра наша, доля, вела од зорі до зорі.

Паровоз прогуде: може, з фронту вертають солдати?
Мо’, й житам квітувать? На отаву позве сіножать?
Повертались батьки на хвилину до рідної хати,
Щоб навчити синів, як гвинтівки на бій заряджать.

Журавлі пролетіли: а може, є вісті від брата
Із карпатських долин, з полинових потоптаних меж?
Розкололась земля. Наставала велика розплата.
За лужком-бережком багряніли картини пожеж.